Ернест Міллер Хемінгуей (Ernest Miller Hemingway) – знаменитий американський письменник XX століття: біографія, аналіз творчості, огляд, відгуки

Ернест Міллер Хемінгуей, один із найзначніших авторів XX століття, залишив незабутній слід у літературі завдяки своєму лаконічному стилю та унікальному підходу до оповіді. Його творчість, насичена темами мужності, боротьби та життєвих випробувань, продовжує надихати мільйони читачів у всьому світі. Ця стаття присвячена його життю, аналізу творчості, відгукам критиків та цікавим фактам про великого письменника.

Біографічна та історична довідка

Ернест Міллер Хемінгуей (Ernest Miller Hemingway) — одна з ключових постатей світової літератури XX століття, чиє ім’я асоціюється з реалізмом, лаконічним стилем та глибокою людяністю в мистецтві оповідання. Народився 21 липня 1899 року в місті Ок-Парк, штат Іллінойс, у родині лікаря та оперної співачки. Дитинство Ернеста проходило в атмосфері любові до природи та суворих сімейних традицій. Його батьки, Кларенс Едмонт Хемінгуей та Грейс Холл, прагнули виховувати дітей у дусі релігійної моралі, але водночас привчали їх до мистецтва, музики та активного життя на свіжому повітрі. Ці ранні роки заклали фундамент для майбутніх тем та образів його творів, де природа часто виступає не просто тлом, а повноцінним учасником подій.

З раннього віку Хемінгуей виявляв схильність до самостійності та потяг до пригод. Батько вчив його полювати, рибалити та знаходити гармонію у єднанні з природою, що згодом стало важливою частиною його творчого світогляду. Ці уроки знайшли відображення у багатьох творах письменника, таких як «Старий і море» та розповіді про Ніка Адамса. Проте дитинство Хемінгуея не можна назвати безтурботним: суперечливі стосунки з матір’ю, яка часто виявляла деспотизм, залишили глибокий слід на його характері. Він часто описував свої внутрішні конфлікти у творах, приховуючи їх під личинами героїв.

Після закінчення школи у 1917 році Хемінгуей відмовився від університетської освіти, вирішивши розпочати кар’єру журналіста. Він влаштувався в газету The Kansas City Star, де набув перших професійних навичок письменницької майстерності. Редактори вимагали від журналістів ясності та лаконічності, що стало для Ернеста основою його літературного стилю. Саме в цей період він почав формувати свою концепцію “айсберга”, згідно з якою справжній зміст тексту має бути прихований під поверхнею, як основна маса айсберга прихована під водою.

Перша світова війна стала важливим етапом у житті Хемінгуея. Його прагнення потрапити на фронт зіткнулося з перешкодою: через слабкий зір його не прийняли в армію. Однак він не відмовився від бажання бути корисним і вступив на службу до Червоного Хреста водієм санітарної машини. В Італії він став свідком жахливих сцен війни, був поранений, але виявив мужність, рятуючи солдатів, за що отримав італійську срібну медаль за відвагу. Ці події вплинули на його погляди і творчість. Війна стала центральною темою його романів «Прощавай, зброю!» і «По кому дзвонить дзвін», де він відбив не лише героїзм, а й безглуздість людських страждань.

Після війни Ернест повернувся до Америки, але мирне життя здавалося йому нудним і буденним. У 1921 році він переїхав до Парижа разом зі своєю першою дружиною Хедлі Річардсон. Цей переїзд став відправною точкою становлення його як письменника. У Парижі Хемінгуей опинився серед видатних літераторів і художників, таких як Гертруда Стайн, Джеймс Джойс, Френсіс Скотт Фіцджеральд і Езра Паунд. Вони надихали та спрямовували молодого автора, допомагаючи йому знайти свій голос. Саме в цей період він став частиною “втраченого покоління” – покоління людей, травмованих війною, які шукали сенс життя в мистецтві, коханні та пригодах.

До 1920-х років Хемінгуей досяг перших значних успіхів. Його роман “І сходить сонце” (1926) став відображенням тривог і надій “втраченого покоління”. Твір отримав визнання як у читачів, так і у критиків, зміцнивши його репутацію як видатного письменника свого часу. У наступні роки він активно подорожував, полював, рибалив, брав участь у боях за республіканців під час Громадянської війни в Іспанії і висвітлював Другу світову війну як кореспондент. Кожна з цих подій залишила відбиток з його творчості, роблячи його твори живими хроніками епохи.

Хемінгуей був не лише письменником, а й людиною, яка жила повним життям. Він був мисливцем, рибалкою, мандрівником, аматором кориди. Його стиль життя часто ставав джерелом натхнення, але й причиною внутрішніх конфліктів. У пошуках смислів та адреналіну він нерідко перебував на межі фізичного та емоційного виснаження. Ці переживання загострилися в останні роки його життя, коли він страждав від депресії та тяжких хвороб.

Кульмінацією його кар’єри стала повість «Старий і море» (1952), за яку він був удостоєний Пулітцерівської премії, а потім Нобелівської премії з літератури у 1954 році. Ця книга — ода стійкості та людського духу, який, незважаючи на всі поразки, залишається непереможеним.

Життя Ернеста Хемінгуея трагічно обірвалося 2 липня 1961 року, коли він наклав на себе руки. Його смерть залишила глибоку рану у світі літератури, але його твори продовжують надихати мільйони читачів. Хемінгуей не просто писав про життя – він жив так, як писав: сміливо, яскраво, пристрасно. Його творчість стала відображенням часу, в якому він жив, та універсальним посланням про силу людського духу.

Особисте життя

Ернест Хемінгуей був людиною, чиє особисте життя нерозривно перепліталося з його творчістю, відбиваючи всю глибину його характеру та пристрастей. Його доля була сповнена яскравими моментами кохання, дружби, пригод і трагедій, що робило його фігуру однією з найбільш обговорюваних серед великих письменників XX століття.

Романтичні відносини Хемінгуея займають важливе місце у його біографії. Він був одружений чотири рази, і кожна з його дружин залишила свій слід як у житті, так і в його творчості. Його перша дружина, Елізабет Хедлі Річардсон, підтримувала письменника в його перших літературних починаннях, поділяючи з ним роки бідності та становлення. Саме під час цього шлюбу він написав свій перший великий роман, що зробив їхній союз важливим етапом його особистого шляху. Однак шлюб закінчився розлученням, коли він захопився Полін Пфайфер, журналісткою із забезпеченої родини. Цей союз, своєю чергою, ознаменувався як народженням двох синів, а й складними сімейними відносинами, відбитими у його творах. Полін надихнула письменника, та їх відносини поступово втратили теплоту. Третя дружина, Марта Геллхорн, була журналісткою та військовим кореспондентом. Її незалежність і сильний характер привернули Хемінгуея, але також спричинили їх розбіжності. Останній шлюб із Мері Велш, який тривав до кінця його життя, був складною, але наповненою взаємною повагою.

Любов до подорожей і дух авантюризму були невід’ємною частиною його характеру. Він жив у Парижі, Кубі, Іспанії та США, знаходячи натхнення у найнесподіваніших місцях. Кожен із цих періодів життя став джерелом сюжетів та образів для його книг. Він із захопленням полював, рибалив і вивчав життя, стикаючись з його найсуворішими сторонами.

Дружба Хемінгуея з іншими літераторами та художниками того часу, такими як Френсіс Скотт Фіцджеральд та Гертруда Стайн, відігравала важливу роль у його літературному житті. Ці відносини не завжди були гладкими: нерідко вони затьмарювалися заздрістю та розбіжностями, які, однак, не зменшували їхньої значущості. Літературне співтовариство “втраченого покоління”, частиною якого він був, справило на нього великий вплив, як і він сам на його представників.

Трагедії також супроводжували його протягом життя. Смерть близьких людей, фізичні травми та душевні муки залтя, пов’язаний з депресією та погіршенням здоров’я, коли він втратив здатність творити. Цей стан зрештою призвів його до самогубства.

Особисте життя Хемінгуея – це мозаїка з успіхів, падінь, пристрастей та трагедій, яка доповнює його образ як письменника. Ці аспекти, часто нерозривно пов’язані з його літературним стилем і сюжетами, роблять його життя настільки ж значущим, як і його творчість.

Основні періоди творчості письменника

Ернест Хемінгуей — письменник, творчість якого зазнала значних змін протягом усього життя. Його твори були тісно пов’язані з особистими переживаннями, історичними подіями та географічними переміщеннями. Періоди його літературної діяльності відображають еволюцію стилю та глибокі зміни у світогляді. Розглянемо основні етапи його творчого шляху, аналізуючи їх особливості та значущість.

Формування особистості та перші кроки в літературі

Ранній етап, який охоплює юність Хемінгуея, заклав основу його майбутньої кар’єри. Будучи репортером у газеті The Kansas City Star, він набув навичок лаконічного та точного викладу, що згодом стало його фірмовим стилем. Його ранні роботи, переважно журналістські, відрізнялися прямотою та ретельною увагою до деталей. Саме тоді він почав писати короткі оповідання, у яких можна було помітити інтерес до теми людської стійкості та взаємодії з природою.

Перша світова війна залишила глибокий слід у свідомості молодого письменника. Поранення, отримані на італійському фронті, як змінили його фізично, а й сформували його філософію. Саме цей досвід пізніше знайшов свій відбиток у таких творах, як «Прощавай, зброю!».

Паризькі роки: пробудження творчої сили

1920-ті роки стали знаковими для Хемінгуея. Переїзд до Парижа відкрив йому світ літератури «втраченого покоління». У компанії таких творців, як Гертруда Стайн, Джеймс Джойс та Френсіс Скотт Фіцджеральд, він почав шукати власний стиль. Цей період характеризується його зануренням у європейську культуру, подорожами до Іспанії та Італії, а також першим серйозним успіхом у літературі.

У збірці «В наш час» виявився унікальний голос автора. Тут Хемінгуей експериментував з короткими формами та концепцією «айсберга», де суть твору прихована під поверхневим оповіданням. Роман «І сходить сонце», натхненний іспанською коридою та його власними переживаннями, став маніфестом епохи, описуючи внутрішню порожнечу та розчарування цілого покоління.

Повернення в Америку та розширення тематики

Після Парижа Хемінгуей влаштувався у Флориді та на Кубі. Тут він почав заглиблюватися у теми, пов’язані з природою, виживанням та війною. Роман «Прощавай, зброю!», який розповідає про трагедію кохання на тлі війни, став не лише автобіографічним, а й філософським висловом про крихкість людських почуттів.

Цей період відрізнявся зростанням його популярності та фінансового успіху. Хемінгуей активно подорожував, захоплювався рибалкою, полюванням та мореплаванням. Його збірки оповідань, такі як «Чоловіки без жінок» та «Переможець не отримує нічого», зміцнили його репутацію майстра короткої прози.

1930-і роки: Африка, Іспанія та нова глибина

Тридцяті роки стали часом змін. Його поїздки до Африки, де брав участь у сафарі, надихнули написання «Зелених пагорбів Африки». Книга поєднувала елементи дорожніх нотаток та роздумів про природу, людяність та мистецтво.

Іспанська громадянська війна також справила сильний вплив на його творчість. Як кореспондента він висвітлював події конфлікту, які лягли в основу одного з найвідоміших його романів — «По кому дзвонить». Цей роман досліджує питання честі, любові, самопожертви та ідеалів. Літературна мова стала ще більш насиченою, а теми — філософськи глибокими.

Військові роки: реалізм та журналістика

Під час Другої світової війни Хемінгуей працював військовим кореспондентом, що надало його творам ще більшого реалізму. Він висвітлював події висадки у Нормандії, брав участь у бойових операціях та спілкувався з партизанами. Цей досвід став матеріалом для його подальших творів, проте сам письменник все більше тяжів до усамітнення та філософських роздумів.

Кубинський період: зрілість та філософська глибина

Після війни Хемінгуей оселився на Кубі, де написав один із найвідоміших шедеврів — «Старий і море». Цей твір став квінтесенцією його стилю: короткий, сповнений алегорій і глибоких роздумів про силу духу. Пулітцерівська премія за цю повість та Нобелівська премія з літератури стали визнанням його заслуг на світовому рівні.

Останні роки: занепад та експерименти

Останній етап життя Хемінгуея був затьмарений погіршенням здоров’я та депресією. Незважаючи на це, він продовжував працювати над автобіографічними творами, такими як «Свято, яке завжди з тобою», в яких він із ностальгією згадував паризькі роки. Багато робіт цього часу, включаючи «Острова в океані» та «Райський сад», були опубліковані посмертно, додаючи нові штрихи до його портрета як письменника.

Значимість та спадщина

Кожен етап творчості Хемінгуея демонструє як еволюцію його стилю, а й відбиток особистих переживань. Його твори залишаються актуальними завдяки універсальності тем і глибокої людської філософії, яку він вклав у кожний рядок.

Найкращі твори

Ернест Хемінгуей залишив після себе літературну спадщину, яка досі надихає читачів та критиків у всьому світі. Його твори відрізняються лаконічним, але глибоким стилем, емоційною насиченістю та філософськими роздумами про людську природу. Ось огляд його найкращих творів, які закріпили за ним статус одного з найвидатніших письменників XX століття.

«І сходить сонце» (1926)

Перший великий роман Хемінгуея, також відомий як “Фієста”, вважається маніфестом “втраченого покоління”. У центрі сюжету — американський журналіст Джейк Барнс, який подорожує Європою з групою друзів, намагаючись знайти сенс життя після Першої світової війни. Твір відбиває атмосферу післявоенного розчарування, досліджує теми втрати, любові та внутрішньої порожнечі. Опис іспанської кориди та фестивалю у Памплоні зробило роман незабутнім.

«Прощавай, зброю!» (1929)

Ця трагічна історія кохання американського лейтенанта Фредеріка Генрі та англійської медсестри Кетрін Барклі на тлі Першої світової війни стала однією з найвідоміших книг Хемінгуея. Роман досліджує теми війни, втрати, кохання та долі. Хемінгуей визначає війну з безжальним реалізмом, підкреслюючи її безглуздість і руйнівність. Фінал твору шокує своєю емоційною силою та філософською глибиною.

«Старий і море» (1952)

Ця повість принесла Хемінгуею Пулітцерівську премію та стала ключовим твором, за який він отримав Нобелівську премію з літератури. Історія старого рибалки Сантьяго, який веде запеклу боротьбу з величезною рибою, символізує людську стійкість, боротьбу з життєвими труднощами та природу перемоги та поразки. Хемінгуей використовує мінімалістський стиль, щоб передати глибокі філософські роздуми.

«По кому дзвонить дзвін» (1940)

Цей роман, натхненний власним досвідом Хемінгуея під час Громадянської війни в Іспанії, розповідає про долю американця Роберта Джордана, який приєднується до іспанських партизан. Твір досліджує теми обов’язку, самопожертви, любові та цінності людського життя. Назва роману відсилає до метафізичних роздумів у тому, кожна смерть зачіпає все людство.

“Зелені пагорби Африки” (1935)

Напівдокументальний твір, в якому Хемінгуей описує сафарі в Танзанії. Ця книга — не просто розповідь про полювання, а й роздуми про природу, мистецтво та людську спрагу свободи. Хемінгуей занурює читача в африканський пейзаж з такою яскравістю та точністю, що книга стала класикою подорожей та мисливської літератури.

«Чоловіки без жінок» (1927)

Збірник оповідань, у якому Хемінгуей демонструє свою майстерність короткої форми. Включає такі відомі твори, як «Вбивці», «Недовге щастя Френсіса Макомбера» та «Снігу Кіліманджаро». Ці розповіді досліджують теми мужності, смерті, людської слабкості та внутрішньої боротьби.

“Сніги Кіліманджаро” (1936)

Одне з найвідоміших оповідань Хемінгуея, що входить до збірки з тією самою назвою. У центрі сюжету — вмираючий письменник, який розмірковує про своє життя, втрачені можливості та неминучість смерті. Розповідь вражає своєю символікою та філософською глибиною.

«Мати і не мати» (1937)

Роман, який розповідає про долю Гаррі Моргана, контрабандиста, який намагається вижити у роки Великої депресії. Цей твір досліджує теми соціальної несправедливості, моралі та людської стійкості. Хемінгуей поєднує реалізм із емоційною силою, показуючи, як людина може протистояти життєвим труднощам.

“П’ята колона” (1938)

Єдина п’єса Хемінгуея, написана під час перебування в Іспанії. Вона розповідає про роботу контррозвідки під час громадянської війни. Хоча п’єса негаразд відома, як його романи, вона цікавить як частину його літературної спадщини, що відбиває його військовий досвід.

«Свято, яке завжди з тобою» (1964)

Посмертно опублікований твір, у якому Хемінгуей згадує свої роки у Парижі 1920-х. Книга поєднує мемуари з філософськими роздумами про життя, дружбу та творчість. Вона наповнена ностальгією та розкриває образ молодого Хемінгуея, який формувався в оточенні видатних письменників та художників.

Особливості літературної спадщини

Найкращі твори Хемінгуея – це не просто історії. Це глибокі дослідження людської природи, філософські роздуми про життя, смерть, любов і боротьбу. Його стиль — мінімалістичний, але багатий на підтексти — вплинув на сучасну літературу. Кожен роман та оповідання Хемінгуея сповнені сильними емоціями та непідробною щирістю, що робить їх вічними.

Цікаві факти про Ернеста Хемінгуея

  1. Літературний дебют. Перші кроки в письменстві Хемінгуей зробив у шкільній газеті, де його тексти вже тоді вирізнялися лаконічністю, яка пізніше стане його візитною карткою.
  2. Досвід війни. Участь у Першій світовій війні не лише загартувала Хемінгуея, а й стала основою для багатьох його творів, де він передавав трагізм та героїзм фронтових буднів.
  3. Тяжіння до небезпеки. Захоплення полюванням, риболовлею і коридою не було просто хобі, а втілювало його філософію життя — прагнення випробувати межі своїх можливостей.
  4. Авіакатастрофи. У середині 50-х років він дивом вижив у двох поспіль авіакатастрофах в Африці, але це загострило його проблеми зі здоров’ям і, можливо, підштовхнуло до депресивних роздумів.
  5. Реальні прототипи. У творах Хемінгуея немає випадкових персонажів: за кожним з них ховаються реальні люди, з якими письменник стикався на різних етапах свого життя.
  6. Літературне визнання. Здобуття Нобелівської премії в 1954 році стало кульмінацією його творчої кар’єри, закріпивши за ним статус класика світової літератури.
  7. Куба – другий будинок. Життя на Кубі принесло Хемінгуею не тільки спокій, але й натхнення.
  8. “Принцип айсберга”. Його стиль став справжньою революцією в літературі, змушуючи читачів шукати глибинний зміст за скупими описами.
  9. Особа-символ. Хемінгуей не тільки писав, але й жив так, ніби втілював своїх героїв, що зробило його справжньою легендою ще за життя.
  10. Таємне стеження. Переплетення реальності та параної відбилося на його житті останніми роками: документи підтверджують, що за ним справді стежили спецслужби.
  11. Жінки у житті та книгах. Кожна з чотирьох дружин зіграла свою роль у житті Хемінгуея, надихаючи його на створення складних та емоційних жіночих образів.
  12. Самогубство. Кінець життя письменника залишається однією з найтрагічніших сторінок його біографії, насиченої подіями, радощами та випробуваннями.

Думки критиків та відгуки читачів

  • Вплив стиль. Багато критиків зазначають, що стиль Хемінгуея зробив революцію у літературі XX століття. Його лаконічні фрази та метод “айсберга”, коли тільки частина інформації явно є у тексті, змушували читача самостійно домислювати, що знаходиться під поверхнею. Це зробило його твори особливо глибокими та багатошаровими.
  • Двоякість сприйняття. Відгуки про його творчість часто поляризуються: одні захоплюються його вмінням передавати суть через деталі, інші вважають його стиль надто спрощеним та нудним. Проте навіть критики визнають, що він став одним із найвпливовіших авторів своєї епохи.
  • Актуальність тем. Читачі та фахівці підкреслюють, що теми, які торкнулися Хемінгуеєм, такі як війна, любов, самотність і боротьба за виживання, залишаються універсальними. Його твори продовжують резонувати із сучасним читачем, адже почуття та страждання героїв легко знаходять відгук.
  • “Старий і море” як вершина. Ця повість стала символом людської завзятості та боротьби з долею. Багато читачів вважають її однією з найкращих робіт письменника, а критики вказують на її філософську глибину та ідеальну структурну форму.
  • Персонажі. Герої Хемінгуея викликають у читачів суперечливі почуття. Вони часто самотні, вразливі та суперечливі, що робить їх реалістичними та незабутніми. Проте деяким критикам здається, що жіночі образи у його творах недостатньо опрацьовані.
  • Роль біографії. Критики відзначають, що особистий досвід Хемінгуея, чи то війна, подорожі чи полювання, безпосередньо впливав на сюжети його творів. Це надає його текстам автентичність, але водночас ставить під сумнів їхню універсальність.
  • «По кому дзвонить дзвін». Цей роман часто називають шедевром воєнної прози. Відгуки читачів підкреслюють емоційну напругу та моральні дилеми героїв, а критики захоплюються його епічним розмахом та точністю в описі людської природи.
  • Критика жіночих образів. Деякі феміністичні літературні критики висловлюють думку, що жіночі персонажі Хемінгуея недостатньо глибокі чи обмежені стереотипами. Однак інші вважають, що вони уособлюють специфічне бачення автора та культурний контекст його часу.
  • Читацьке сприйняття. Простота та ясність мови роблять Хемінгуея зрозумілим та доступним для широкої аудиторії. Читачі захоплюються його вмінням описувати складні емоції, не перенавантажуючи текст зайвими деталями.
  • Нобелівське зізнання. Премія з літератури, вручена йому в 1954 році, зміцнила думку про Хемінгуея як про майстра короткої прози та глибокої розповіді. Проте в деяких колах звучали питання про те, чи справді він заслуговував на цю нагороду більшою мірою, ніж інші письменники того часу.
  • Посмертна оцінка. Після його смерті інтерес до творчості Хемінгуея лише посилився. Сьогодні він розглядається як символ епохи та американської літератури, хоча суперечки навколо його спадщини не вщухають, що підтверджує багатогранність його творів.

Значення та оцінка творчості письменника

Ернест Хемінгуей, безумовно, став однією з ключових постатей у літературі XX століття, вплинув на розвиток прози. Його стиль листа, мінімалістичний та лаконічний, зруйнував колишні канони та відкрив новий напрямок у літературі. Використовуючи принцип ” айсберга ” , письменник залишав під текстом приховані верстви, які вимагають від читача самостійного аналізу та інтерпретації. Такий підхід дозволяв створювати твори з величезним емоційним і смисловим зарядом, навіть при простоті їх форми, що здається.

У його творчості простежується глибоке дослідження людської природи, її сили та слабкості. Хемінгуей віртуозно передавав найтонші відтінки почуттів та ситуацій, чи то страх перед смертю, радість відкриття чи гіркоту втрати. Саме ця здатність викликати щирий відгук зробила його твори такими популярними. Теми війни, самотності, боротьби із собою і природою, відбиті у роботах, як ” Старий і море ” і ” Прощавай, зброю ” , незмінно знаходять відгук у читачів різних епох.

Критики високо цінують внесок Хемінгуея в літературу, відзначаючи як оригінальність його стилю, а й уміння створювати універсальні сюжети. Його твори стали знаковими, перетворившись на символи поколінь. Такі роботи, як “І сходить сонце” та “По кому дзвонить дзвін”, досліджують питання особистої відповідальності, сенсу життя та трагедій людського існування, які завжди залишаться актуальними.

Не менш важливим є й те, що творчість письменника тісно пов’язана з його особистим досвідом. Участь у війнах, полювання, риболовля, подорожі різними країнами світу — все це глибоко вплинуло на його погляди та твори. Біографічні елементи у його текстах надають їм додаткову достовірність та емоційну насиченість. Проте сам Хемінгуей ніколи не прагнув автобіографічності в прямому сенсі. Його історії завжди виходили за межі особистого, стаючи відображенням загальної людської долі.

Нагороди, отримані письменником, повною мірою відбивають визнання його таланту. Пулітцерівська премія за “Старий і море” та Нобелівська премія з літератури стали закономірними підсумками його діяльності. Ці досягнення не просто увічнили ім’я Хемінгуея, а й утвердили його спадщину як значущу та універсальну.

Однак його творчість не завжди сприймалася однозначно. Деякі критики звинувачували його в надмірній лаконічності, нестачі уваги до жіночих персонажів або в однобічності підходу. Але прихильники стверджують, що саме завдяки його стриманості та фокусуванню на головному текст набував потужної динаміки. Літературна традиція Хемінгуея надихнула багатьох авторів, зробивши його стиль орієнтиром для наступних поколінь.

Тексти Хемінгуея продовжують викликати інтерес завдяки їхній глибині та багатошаровості. Вони наче дзеркало, яке дозволяє кожному читачеві побачити у них свої власні переживання та питання. Це робить його твори непідвладними часу, яке творчість — неминучою цінністю для світової культури.